Дарина Стратюк: там, де природа шепоче фарбами

У її картинах немає випадкових ліній. Кожен мазок — як дихання степу, як шурхіт трави під зоряним небом. Усе — з пам’яті, з відчуття, з глибокого зв’язку з землею, на якій вона народилась. Дарина Стратюк — художниця з Херсонщини, і ця географія не просто запис у біографії. Це — її коріння, її голос і її тиша.

Вона не шукає модних ефектів чи гучних концепцій. Її мистецтво — не про «епатаж», а про дотик. До землі, до неба, до душі. Коли дивишся на її полотна, здається, що вони дихають. Степи, що розчиняються у світанковому золоті. Гори, що мовчки споглядають небо. Портрети, в яких очі кажуть більше, ніж будь-які слова. У цьому світі немає зайвого — лише правда і краса, така, як вона є: могутня, ніжна, глибока.

Дарина — з тих митців, що говорять мовою природи. І ця мова — багата, образна, іноді навіть молитвенна. Вона не копіює натуру, а оживляє її на полотні. Її квіти не просто квіти, а втілення життя. Її небо — не просто фон, а дихання безкрайності. Навіть порожнеча у її картинах має сенс — вона слухає.

У творчості Дарини немає страху перед експериментом. Вона впевнено поєднує акрил з пастеллю, накладає пасту, щоб створити фактуру, яка хочеться торкнутися пальцями. Її мазки ніби виліплені — щільні, виразні, з характером. Тут відчувається не лише художник, а й ремісник у найкращому значенні цього слова — той, хто не боїться працювати з матеріалом, хто знає ціну щільності, глибини, відтінку.

Кольори — окрема історія. У неї вони не бувають випадковими. Дарина вміє поєднати соковиті відтінки із лагідними пастелями так, що між ними виникає музика. Це кольорова поліфонія: десь — тиша, десь — шепіт, десь — вигук радості чи біль.

Вона часто зображає гори. Але це не просто географія — це символ. Стійкість. Спокій. Висота. Гори у її картинах не лякають, не домінують. Вони — як старші, що просто є. Вони дозволяють людині бути собою поруч із ними. Вони мовчать, але це мовчання глибше за будь-який текст.

І портрети. У них — відвертість. Без прикрас. Дарина вміє зафіксувати той невловимий момент, коли людина ще нічого не сказала, але вже все про себе відкрила. Очі — як вікна у душу. Погляд — як лист без підпису, але з істинною правдою.

У її мистецтві немає пафосу. Але є щось, чого не вистачає у багатьох: щирість. Вона не грає у художника — вона живе цим. Її роботи не треба «розуміти» — їх треба відчувати. Вони входять у серце не через мозок, а через тишу, яка виникає всередині, коли дивишся.

Дарина Стратюк — не просто талановита мисткиня. Вона — голос тихої, але нездоланної краси. Тієї, яка не кричить, а звучить. Тієї, що лікує. Її полотна — як спогад про щось дуже важливе, що ми десь загубили, але завжди можемо знайти знову.У собі. В природі. У мистецтві.

Інстаграм сторінка Дарини Стратюк https://www.instagram.com/da.rina295