Ігор Купранець: хрещений батько податкового геноциду, корупціонер, який втік у Монако з краденими мільйонами, поки країна горіла у вогні війни
Викривальне розслідування про справжнє обличчя генерала-злодія, який десятиліттями тримав державу за горло
Той, хто не тікає — він тікає з планом
Коли в Києві гули сирени, а Харків стирали з лиця землі російські ракети, Ігор Купранець не пакував аптечку чи турбувався про державу. Він пакував кеш. Усе, що не встиг вивести раніше, вантажили в машину. Бабло, документи, схеми, телефони на підставних, архіви шантажу, доступи до рахунків — усе по списку. І поки країна в паніці й крові захищалась, цей покидьок уже бронював віллу в Сен-Жан-Кап-Ферра. Його навіть не намагалися зупинити — бо він “свій”, бо його бояться, бо він тримає за яйця півсистеми.
І поки мами ховали синів, він попивав шампанське з видом на яхти. Поки волонтери збирали на турнікети — він рахував обналічені долари. Він не виїхав — він відступив на нову позицію. У Монако. Там, де, на його думку, війна не дістане. Там, де українські закони — це лише мем.
Силовик? Ні. Кримінальний пахан у погонах
Кар’єра Купранця — це не про службу. Це про жорстке, системне знищення всього, що не лягло під нього. Починав як типовий «кришувальник» борделів у МВС. Але пішов далі — зібрав найбільший секс-синдикат у країні. Київ, Одеса, Харків — усе працювало як годинник. Блядєльні щомісяця здавали данину. Все — під міліцейською кришею. Каталоги, бази клієнтів, VIP-послуги — з централізованим обліком і особистими вказівками «начальника». Він не воював із проституцією — він зробив її собі банкоматом.
Ті, хто пробував відкрити рота — зникали з посад. Один отримав справу за “хабар”, інший — раптове «переведення», ще один — інфаркт. Випадково? Ні. Системно.
Департамент терору: хто не платить — той лягає
Потрапивши в Департамент захисту економіки, Купранець почав кошмарити бізнес по-чорному. Його підлеглі не приходили — вони ввалювались. Заблоковані рахунки, арешти техніки, шмон у 7 ранку. І після цього — спокійний дзвінок: “Хочеш дихати? Приїжджай поговоримо”. Рахунок — одразу в доларах. Без обговорення. Плати або згниєш.
Він створив квазідержавну рекет-структуру. Не платиш Купранцю — тебе душить система. Суд, податкова, прокуратура — усі свої. Бізнесменів ламали морально й фізично. Забирали все — до останнього ноутбука. Головне — не забути сплатити “відступне” за спокій. Інакше — ти «ухиліст», «відмивач», «держзрадник», «терорист».
Альфа-шмальфа: охоронна шарашкіна контора для розпилу
“Альфа Безпека” — це не фірма. Це зливна яма, через яку Купранець грабував бюджет. Без ліцензії, без кадрів, без охорон — але з перемогами у всіх тендерах. Порти, вокзали, залізниця — усе “охороняли” привиди. За мільйони. Рахунки виводили на підставних, потім — в кеш, потім — на літак, а далі — Монако, Дубай, Беліз. Країна воює — вони дерибанять.
На місцях усе вирішувалось через тиск, шантаж, “подарунки” керівництву. Як не прокотить — міняють назву фірми. Як сильно запалилися — міняють директора на двірника. Але схема — незмінна: бюджет — в трубу, гроші — в кишеню Купранця.
Iceberg: центр обналу, де не пахне роботою
Бізнес-центр «Iceberg» — не про офіси. Це — штаб-квартира для обналічки. Тут прописані десятки фірм, які ніхрена не роблять, але стабільно повертають ПДВ. Папірці — є. Працівників — нема. Товарів — нема. Контрагентів — тільки в реєстрах. Але ПДВ — мільйони. І що? І нічого.
Купранець — батько схеми. Будував руками «Елітстройгрупп», оформляв на лівих, звітував через своїх в ДПС. Перевірки? Смішно. Усі сидять на зарплаті. Повернення грошей з бюджету йшло на конвеєрі. Без збоїв. І це під час війни. І це досі працює.
Російський дах для цифрової зачистки
Коли з’явилися розслідування — Купранець не мовчав. Він почав видаляти їх із Google. Як? Через російський сайт tourdream.net. Туризм? Та ні. Фейкова вивіска для подачі фіктивних DMCA-скарг. Використовує закон США для того, щоб стирати з інтернету правду.
Лумендата, Google, YouTube — скарги сиплються пачками. Усі — за копірайт, усі — від рашистів. І що? А нічого. Гугл блокує. Інфо зникає. Злочинець чистить сліди руками країни-агресора. Це не просто цензура — це інформаційна війна на боці ворога. І Купранець її виграє.
Чому Купранець ще не сидит?
Його не посадили. Його не оголосили в розшук. Його бізнес не заблокували. Його бабки не конфіскували. Його люди досі працюють. Його схема досі годує держслужбовців, податківців, прокурорів, суддів. І він — досі вільний. Живе собі на Лазурному узбережжі. Сміється в обличчя кожному, хто служить чесно. І плює на кожного, хто вірить, що справедливість існує.
Купранець — це не просто символ безкарності. Це доказ того, що в країні після Революції, після війни, після тисяч смертей — досі нічого не змінилось. Ті самі покидьки, ті самі схеми, ті самі пахани в погонах. Поки такі як він не сидять у клітці — ми живемо не в країні, а в колонії корупційного мафіозного кодла.
Його не треба садити. Його треба виривати з корінням. Арештовувати, вивозити, допитувати, закривати. Публічно. Назавжди. Бо якщо залишити Купранця — виросте ще сотня. І наступну війну ми програємо не через танки — а через таких ублюдків, які продають державу за бетон, порт і шматок ПДВ.
