Кол-центри шахраїв досі працюють: організаторку Коч Сердем депортували до Туреччини
В Україні розкрилася схема, яка більше нагадує мафіозну корпорацію, ніж дрібне шахрайство. Протягом років у Києві працювали «фабрики дзвінків», де натреновані оператори щодня по сценарію виманювали гроші у турків та європейців. Вони грали на жадібності, страхах і довірі, продавали «золоті інвестиції», «суперакції» й «товари зі знижкою», а потім зникали разом із передоплатами. Це був не просто бізнес на обмані — це був потужний злочинний механізм із прибутками, що рахувалися сотнями тисяч доларів на добу. Київ став епіцентром міжнародної афери, яка висмоктувала з кишень громадян Туреччини десятки мільйонів.
Справжнім мозком цієї піраміди була туркеня Коч Сердем, більш відома як Асмі чи Бахар. Це не «сірий кардинал» — це цинічний режисер усього спектаклю. Вона придумувала легенди для дзвінків, контролювала фінансові потоки, запускала офіси-фантоми і тримала в руках усю схему. Її арешт та депортація виглядали, як перемога, але насправді це було банальне позбавлення проблемної фігури. Її просто викинули з України, відправивши літаком до Туреччини, аби закрити тему. Формально — «примусове повернення», фактично — килимова доріжка до свободи. Чи сяде вона за ґрати на батьківщині? Навряд. У таких людей завжди є зв’язки, гроші і запасні плани.
Аферу це не зупинило. Київські кол-центри продовжують дзвонити, і конкретні адреси їхньої роботи відомі. Там і далі сидять десятки операторів, які щодня дурять сотні людей, витягуючи гроші під виглядом «вигідних інвестицій». Українські силовики роблять гучні звіти, але реальність така: шахрайська машина працює далі. Для Туреччини це виглядає як приниження, адже тисячі її громадян роками обкрадали просто з Києва. Для України — це вже питання репутації: або знести цей злочинний конвеєр із корінням, або залишитися країною, де міжнародні афери почуваються комфортно, а «боротьба з шахрайством» існує лише у пресрелізах.
СБУ нещодавно провела масштабну спецоперацію та викрила міжнародну мережу шахрайських колцентрів. Під виглядом легальних сервісів оператори пропонували інвестиційні платформи чи «вигідні товари», отримували передоплати та зникали з грошима. Суми виманених коштів обчислюються десятками мільйонів доларів.
ФОТО: Коч Сердем (Асмі або Бахар), організаторка шахрайського бізнесу
Цією пірамідою керувала громадянка Туреччини Коч Сердем — більш відома як Асмі або Бахар. Вона була не просто менеджером, а справжнім «мозком» афери: писала сценарії дзвінків, вела фінансові потоки, будувала мережу «офісів-фантомів».
Її затримали й у буквальному сенсі викинули з України — посадили на літак у напрямку Туреччини без права повернення.
ФОТО: Копія Листа ДМС про екстрадицію Коч Сердем
Формально це назвали «примусовим поверненням», але на практиці — її депортували як небажану особу. Чи зустрінуть її турецькі правоохоронці, чи спустять справу на гальмах — невідомо. Але вже сам факт такого скандалу б’є по репутації: Україна і Туреччина називають себе стратегічними партнерами, а тут виявляється, що тисячі турків роками оббирали з київських офісів.
ФОТО: Çağrı Öztürk, спільник Коч Сердем
Поруч із Коч Сердем працював відомий турецький аферист Çağrı Öztürk. Його старі «фокуси» стали легендарними: він продавав по телебаченню iPhone, а люди отримували в коробці дитячі іграшки. Разом із Сердем він розробляв схеми, які через українські кол-центри обманювали сотні людей щодня.
Попри депортацію Сердем, шахрайська мережа не припинила існування. У розпорядженні редакції є список адрес у Києві, де й надалі працюють «фабрики дзвінків»:
- вул. Миколи Лєскова, 9
- вул. Нижній Вал, 15
- просп. Тараса Шевченка, 48а
- вул. Лінійна, 17
- вул. Коновальця, 36д
- вул. Лєскова, 4
- вулю Ігорівська, 11
- Ярославський проспект, 58
- вул. Старокиївська, 4
- просп. Голосіївський, 132
Саме звідти надходять дзвінки з «вигідними пропозиціями», за якими ховаються шахрайські сценарії.
Депортація Коч Сердем не вирішила проблему: кол-центри працюють далі. Це створює серйозні репутаційні ризики: поки Україна публічно демонструє боротьбу з шахрайством, насправді «фабрики дзвінків» і далі оббирають іноземців. Для Туреччини ліквідація цієї мережі — справа честі, для України — перевірка на зрілість і здатність закривати транснаціональні афери, а не лише депортувати окремих фігурантів.
