«Закон – це теж зброя»: розмова з адвокатом Романом Теслею
Екран поділений навпіл: з одного боку – я у своєму робочому офісі, з іншого – Роман Тесля, засновник Roman Teslia & Partners.
Він говорить спокійно, чітко, з тією впевненістю, яка приходить лише після років роботи у системі, де будь-яке слово має юридичну вагу. Ми планували зустрітися особисто в офісі компанії у Києві, але обставини не дозволили – Роман тимчасово працює дистанційно, однак його команда продовжує щоденну роботу в столиці.
На полицях за його спиною – книги з міжнародного права, Конституція України, і невеликий прапор у рамці.
«Для нас це не символ, – усміхається він, – це обов’язок».
Так почалася розмова про закон, відповідальність і людяність – речі, які сьогодні стали не просто темами, а тестом на справжність.
– Романе, у вас понад п’ятнадцять років практики у праві. Але здається, що під час війни ваше ім’я стало синонімом “захисту військових”. Як усе почалося?
– Я не планував, що буду займатися саме військовим правом. Просто колись зрозумів: під час мобілізації люди залишаються сам на сам із державою.
Хтось не знає, які має права, хтось стикається з помилками військкоматів, хтось просто не розуміє, куди звернутись. І я вирішив – якщо система складна, її треба не лаяти, а пояснювати. Так народився «Мобілізаційний захист».
Це не бізнес, не рекламна кампанія. Це спосіб повернути людині впевненість, що закон – на її боці, навіть під час війни.
– Але ж у публічному просторі адвокатів, які допомагають військовозобов’язаним, часто критикують. Мовляв, “прикривають ухиляння”. Ви це чуєте?
– Так. Але мене це не лякає. Я завжди кажу: ми не від армії, ми – за закон.
Коли держава бере людину служити, вона зобов’язана зробити це законно. Якщо порушена процедура – це не геройство, а безлад. І я не втомлююсь повторювати: сильна держава – це та, що захищає не лише кордони, а й права своїх громадян.
Ми не протистоїмо системі – ми її коригуємо, щоб вона не ламала людей.
– Ви стали відомі як ініціатор поняття «біла адвокатура». Що для вас у цьому “білому”?
– Це чесність.
У нашій професії багато хто грає в тінь – шукає короткі шляхи, домовляється, обходить. Але тоді право втрачає сенс.
Я будую роботу інакше: тільки відкрито, офіційно, в межах закону. Ми ніколи не “вирішуємо”, ми доводимо. І саме тому нас поважають навіть ті, хто з нами не згоден.
Біла адвокатура – це не слоган. Це спосіб мислення.
– Ви мали досвід державної служби, були старостою громади. Це змінило ваше ставлення до права?
– Абсолютно. Коли працюєш із людьми напряму, бачиш, що для більшості право – не система статей, а емоція: “мені справедливо чи ні”.
На держслужбі я зрозумів, що закон має сенс лише тоді, коли працює на рівні конкретної людини.
Цей досвід навчив мене не ховатися за параграфами. Бо справжній юрист має бути посередником між сухим текстом закону і живим життям.
– Як змінилася ваша робота під час повномасштабної війни?
– З’явилася межа, яку важко описати словами.
Раніше адвокат займався “справами”. Тепер – долями.
Кожна заява – це історія людини, яка або повернеться додому, або залишиться на фронті ще рік.
І коли ми виграємо справу – це не просто судова перемога. Це відчуття, що хтось десь знову повірив у справедливість.
Війна навчила нас, що юриспруденція – це теж форма мужності.
– Ви також запустили освітні ініціативи, курси для громадян. Чому вирішили навчати, а не просто захищати?
– Бо незнання – це головна зброя системи.
Якщо людина не розуміє, що має право на відстрочку, або не знає, як оскаржити рішення комісії, вона стає беззахисною.
Тому ми створили “Мобілізацію 2.0” – короткий курс, який пояснює все простою мовою.
Ми не обіцяємо чудес, але даємо знання.
Освіта – це теж захист. І, можливо, навіть потужніший, ніж суд.
– Що вас тримає у цій професії, коли навколо стільки стресу, тиску, невизначеності?
– Віра. Не релігійна, а людська.
Я бачив, як матері стояли під судами, поки їхні сини були на фронті. Бачив військових, які замість злості казали: “Головне – щоб усе було по праву”.
І коли бачиш такі очі, розумієш: ти не можеш зупинитись. Бо кожна справа – це маленький фронт. І якщо ми його не тримаємо, програємо всі.
– Ви зараз працюєте частково дистанційно. Це складно – керувати командою, не перебуваючи в Києві фізично?
– Команда в офісі працює щодня. А я вірю в дисципліну. Ми маємо внутрішній графік, щоденні наради, юридичні брифінги.
Фізична присутність – не головне. Головне – присутність у процесі. І коли в тебе команда, якій довіряєш, це працює бездоганно.
Сьогодні право не має географії. Ми надаємо допомогу людям по всій країні – онлайн, телефоном, через відеоконференції. Це нова реальність, і ми її прийняли.
– І останнє запитання. Ви часто повторюєте фразу «Закон – це теж зброя». Що вона для вас означає?
– Це відповідальність.
Зброя може вбити, а може захистити. Те саме і з законом.
У руках цинічної людини закон – це спосіб тиску.
У руках чесного адвоката – це щит.
Моя місія – зробити так, щоб у цій країні закон залишався саме щитом. Бо коли він перестає ним бути, ми втрачаємо не просто правову систему – ми втрачаємо себе.
Авторський післясмак
Після розмови екран гасне, лишається відчуття тиші.
Не тієї, що після пафосу, а тієї, що після чесності.
Тесля не говорить голосно, не позує. Він говорить просто – і тому його слова залишаються.
«Закон – це теж зброя».
І, здається, в його руках – це справді зброя захисту, а не нападу.
Матеріал підготував:
Микола Потапов, незалежний кореспондент
Журналістське посвідчення № 0857
Газета «МЕДІА ПРОСТІР» (ідентифікатор медіа R30-02041)
