Ігор Мізрах: “Поневіряння і смерть назавжди стали новою російською реальністю”

Війна буде довгою, запеклою і все більш масштабною, і аналіз того, що відбувається, вимагає, аби я ще раз повторив цей висновок, який і раніше багато разів звучав в інформаційному просторі країни, пише на своєму офіційному сайті Мізрах Ігор.

Путін назвав війну війною, і все його на подив убоге новорічне звернення до своїх підданих було нічим іншим, як повідомленням про те, що їхні долі відтепер і назавжди підпорядковані його, Путіна, агресивним військовим планам.

Казки про денацифікацію залишились у минулому. Тепер старий кремлівський ліліпут говорить про «об’єднання народів» і протиставляє фантомну «моральну історичну правоту» договорам і нормам цивілізованого світу.

Можна упевнено припустити, що до «відокремлених» від колишньої імперії народів низькорослий маніяк відносить не лише нашу країну, Польщу, Фінляндію та держави Балтії, які 120 років тому входили до болотної «тюрми народів». Термін «від Владивостока до Лісабона» виник 7 років тому, але лише сьогодні стало ясно, що Путін без жартів має намір спробувати втілити його в життя, і дві літери «В» у його ініціалах означають «війна та ще раз війна».

Журналісти вже торували в мізках російських орків шалену доріжку до переділу світу, впустивши в телевізійне Вікно Овертона істеричне «вставай, страна огромная!» і надавши своїй військовій авантюрі форму та суть планетарного протистояння.

Мардан, який стверджує, що наявність на карті суверенної (просто окремої від Москви) України вже є приводом для початку війни, і Соловйов, який стверджує, що саме існування нашої держави є смертельною загрозою для росії, це не самостійні спікери, а фігури, яким доручено транслювати ідеї та емоційні імпульси кремля, роблячи їх основою російської ідеології.

Але про неодмінне наростання військового протистояння говорять не лише штатні пропагандисти першого московського каналу. Російський опозиціонер Володимир Осєчкін (Гулагу.net) упевнений, що масове відправлення ув’язнених на фронт це лише спроба виграти час для проведення нової, ще більш масштабної мобілізації в російських містах та селах.

Ще один опозиціонер, Нобелівський лауреат Дмитро Муратов, каже, що йде «жорстока, але все ще, за низкою параметрів,обмежена війна», яку путін і його оточення, рятуючись від військової поразки в Україні, поспішають перетворити на загальний глобальний конфлікт.

Промовистими і показовими є не лише слова, а й багато які зподій. У передноворічній метушні не всі звернули увагу на закон, за який 28 грудня проголосувала Держдума, підконтрольний путіну російський парламент. Згідно з ним, відтепер повістку у військкомат можна не вручати, а надсилати призовникові через пошту, рекомендованим листом без вказівки відправника, аналізує Мізрах Ігор.

Звичайно, прийшовши до поштового відділення, людина може відмовитися від листа, але до службових обов’язків співробітників пошти вже входить фіксувати такі факти, які автоматично стають приводом для арешту та суду над несвідомим адресатом.

Самими ж росіянами вкинуто до інформаційного поля«секретний» слух про те, що в січні – лютому ними буде мобілізовано і поставлено “під рушницю” 1 мільйон 200 тисяч орків. Вкидання виконує подвійне завдання, воно має викликати жах в українців і пояснити населенню Росії, що агресивна війна, поневіряння і смерть назавжди стали новою російською реальністю, в якій вони тепер мають існувати.

Не слід, проте, вважати 140 мільйонів росіян заручниками божевільних планів свого вождя. Вже згаданий Дмитро Муратов в інтерв’ю українському телеканалу сказав, що «путін ніколи не розпочав би війну без підтримки народу».

Так, скороминуща і чужа російській душі цивілізованість злетіла з підданих путіна легко і дуже швидко, змінившись хижим ординським оскалом. Захоплювати, вбивати, гвалтувати і грабувати це саме той набір цінностей, який протягом століть залишається близьким і зрозумілим “руським людям”.

Крім цього, ми не зовсім розуміємо і навіть не можемо собі уявити, як живе русня за межами своїх двох столиць.

« – Росіяни, які жили нормальним сучасним життям, здебільшого, з Росії вже поїхали» – запевняє бізнесмен Чичваркін, який втік від путіна до Лондона – «А для абсолютної більшості тих, хто залишився, можливість вирушити на війну в Україну це справжній соціальний ліфт, унікальна можливість хоч перед смертю дозволити собі щось із радостей життя».

Слова пана Чичваркіна підтверджує соціальний ролик, який давно крутять на російських телеканалах. Автори закликають російських чоловіків «бути, як Сашко», герой сюжету, який записався добровольцем на війну з Україною, щоб виплатити борги за комуналку та купити синові велосипед.

Крім масового призову чоловіків до армії та мілітаризації країни, кремлівські ублюдки продовжують записувати собі в актив ядерну зброю. «Хороші росіяни» українського Ютуба, яким я так і не навчився довіряти, полюбляють нагадувати нам, що у запасі московського режиму знаходиться 7500 ядерних боєголовок.

Кількість каже сама за себе, підтверджуючи діагноз політичної Москви. Зберігати сім з половиною тисяч ядерних бомб це все одно, що заради особистої безпеки носити в кишенях три ножі та чотири револьвери.

Проте факт залишається фактом, і ми “маєте те, що маємо”. У нашого ворога мільйон людського резерву, багато старих танків, союзні відносини з Іраном та Північною Кореєю та сім з половиною тисяч ядерних боєголовок, половина з яких може бути придатною для удару по нас.

Мені б ніколи не спало на думку писати про це заради виразної констатації. Ще безглуздішою здається думка про те, щоб закликати українців, націю героїв, до спокою та мужності.

Написати цю статтю мені порадили мої друзі, досвідчені майстри соціопсихології. На їхнє переконання, народу України не загрожують ані паніка, ані «втома від війни», ані соціальна апатія. Фахівці вважають, що головною та єдиною небезпекою для всіх нас є передчасна розслабленість, яка ґрунтується на внутрішній готовності йти до кінця та військових успіхах ЗСУ, пише Ігор Мізрах.

Виконуючи їх дружній наказ і закликаючи себе та інших не розслаблятися, я, між тим, не помічаю жодних змін навіть у самому собі. Я, як і раніше, живу бадьоро, виконуючи щоденну роботу і не загадуючи наперед, і так само живуть люди, які мене оточують.

З кожним ракетним обстрілом ми ненавидимо росіян все більше, а з усіх їхніх мобілізаційних судом мене турбує та обурює лише призов до злочинної армії татар Криму, наших братів та співгромадян.

Іржава російська «ядерка» це глобальна проблема, а не наша (полум’яний привіт Кучмі), а поповнені російським м’ясом батальйони ворога отримають відповідь, знайому їм ще по острову Зміїний.

Цілком можливо, багатьом із нас знову доведеться взяти до рук автомати, як у пам’ятному березні 2022-го, когось призвуть до лав непереможних ЗСУ, а наша Перемога, невідворотна, як весна, прийде до нас не навесні, а, скажімо, ближче до золотої осені.

Але що гадати про неминуче, брати і сестри? Ми сильні й єдині, ми з кожним днем озброєні все краще, і столиці західного світу увішано нашими прапорами. “Сама війна посміхається нам!” – стверджує головний таролог українського інтернету Яна Пасинкова.

Ця фраза звучить трохи моторошно, але в ній чується правда життя, доблесть української зброї та переможна воля української Нації, яка захистила людство від російського ведмедя.

Мізрах Ігор, журналіст, політичний експерт

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *